Дві постаті стоять на ранковій кухні, жодна не сягає до руки іншої. Вікно відчинене; повітря близьке, важке від запаху землі після нічної бурі. На столі яблуко сидить там, де впало з миски з плодами, забите з одного боку. Кожен дивиться на іншого, ніби крізь шибку: так близько, так далеко. Навіть слова, що формуються на їхніх губах, ніби розчиняються, незакінчені, ніби тиша між ними пустила коріння.
У старих містах, під арковими мостами, купці розкладали прянощі дбайливими купками. Кора кориці скручувалася, як таємні листи, нагромаджена біля плоду граната: його шкірка товста, гірка, обіцяє щось неможливе під сподом. Шкірка тріскає під великим пальцем, знайомий звук на чужоземних ринках. Усередині зернята блищать, зібрані близько, але кожне замкнене і не торкнуте іншим, сяючи у своїх окремих камерах. Давно, у смерку базарів, закохані спинялися біля бочки вишень, зриваючи плід, не зустрічаючи погляду одне одного, їхні плечі зачіпалися, їхні наміри нечиткі.
На далеких гірських схилах лоза в’ється навколо кам’яних виступів, тримаючись міцно проти вітру. Її грона висять важко, сформовані місяцями сонячного світла і раптового морозу. Наприкінці літа селяни збирають їх, плямуючи руки, коли сік просочується в лінії їхньої шкіри. На краю вогню вони тиснуть плід, тихі й рівні, їхні рухи навчені, але ніколи не розділені. Старі пісні розповідають, як перші вина робили не в радості, а в тузі: одну чашу налито, ніколи не скуштовано разом. Посудину лишали на порозі, приношення, яке інший знайде лише тоді, коли той, хто дав, уже пішов.
У далеких північних лісах олень іде крізь підлісок, спиняючись біля опалого листя, де гриби пробилися після дощу. Серед моху гілочка сумаху зачіпає її бік; його шишки припорошують повітря. Колись мисливець дивився, як дві тварини кружляють одна навколо одної, жодна не поступається землею, смерк змикається навколо них. Він втиснув лезо свого ножа в шматок старої шкіри, знаряддя, передане далі, його руків’я потемніле від років ужитку. Знаряддя чекає на полиці, позначене руками, які його зробили, чекаючи слів, які ніколи цілком не лягають.
Деякі ночі вітер дме з пустелі, густий від обіцянки дощу, який ніколи не досягає землі. Він проходить над полями, де буряки лежать під ґрунтом, їхні форми сховані, їхня солодкість незнана, аж доки їх викопають. У фермерському домі банка варення сидить невідкрита, її печатка незламана на полиці комори. Етикетка зблякла, але дату ще можна розібрати: рік, коли хтось сподівався, що смак розділять. Банка чекає, вперта у своїй тиші, ніби тримає таємницю, яку боїться промовити.
Сьогодні ви можете придавити зернятко між пальцями, даючи його сокові заплямувати вашу шкіру. Ви можете виставити вишні в мисці, чекаючи, чи хтось сягне по одну біля вас. Зважте лишити маленький дарунок на порозі або взяти знаряддя, що належало комусь іншому, відчуваючи руків’я, згладжене їхніми руками. Зернятко, що заплямувало пальці, витріть не одразу, а вишні в мисці лишіть ненакритими до вечора. Дарунок на порозі поставте так, щоб його було видно з вікна: жест може чекати, не втрачаючи форми.
Щасливий колір сьогодні — темно-червоний.
Lucky Color: DarkRed — #8B0000Оберіть, що ви відкриєте і що лишите чекати.
Жест невимовлений усе ж може сформувати день.