Чотири постаті на карті, кожна тримає свій кут, дивляться, як вінок кола сповзає з одного боку. Лаврове листя, колись сплетене туго, падає з вінця, і рука танцівниці піднімається від вузла, перш ніж його зав’язано. Це мить незавершеності, порогів, яких не зовсім перейдено. Подорож стоїть майже закінчена. Дорога, добре втоптана, зупиняється біля шорсткого пруга підліску й каменю.
На пагорбах за Мессіною врожай затримується на деревах. Повітря густе від запаху роздавленого плоду і від гудіння комах. Тут оливкові гаї ростуть сплутаними рядами, вузлуваті стовбури й сріблясте листя сформовані століттями сонця й вітру. Кошики притулені до землі, напівповні, вони чекають, щоб руки повернулися, сіті зачепилися за коріння там, де їх упустили. Торгові шляхи колись вилися між цими садами й портами, обіцянка олії, дерева й гіркого плоду була зовсім близько, але не в руці. Під гілками стара парусинова польова куртка перекинута через упалу гілку, лишена до полуденної трапези, кишені важкі від пилу й напівзабутого інструмента.
На півночі живоплоти Пікардії позначають лінії траншей, чагарник і дикі трави заросли роками дощу. Шоломи лежать у тіні, невидимі з дороги, і чоботи інтенданта лишають слід уздовж краю зораного поля. Тканина мундирів несе пам’ять сільської місцевості, заплямована тиском коріння й дерну, її так і не відчистити до кінця. Тут теж є свого роду чекання: лист, написаний наполовину, лист, якого не надіслано, хлібина, відкладена на завтра, яке може прийти, а може й ні.
За пагорбами й полями кухня чекає в тиші пополудня. На столі побита бляшанка, етикетка зблякла, стоїть біля ступки й товкача. Маслини всередині шорсткі й солоні, слизькі від пам’яті дощу й солі. Хтось дерев’яним руків’ям товче жменю плоду, працює повільно, звук приглушений товстим віконним склом. Надворі вітер піднімається, і садова хвіртка б’ється об стіну, зупинена вагою лопати, застромленої в багно. Солдатська торба, зшита й латана, притулена біля дверей, ще слабко пахне пресованим листям і вощеною парусиною. На вішаку шарф, збляклий від багатьох прань, у плямах олії й років дощу.
На краю саду погода змінюється. Імла сідає біля живоплотів, чіпляється за низьку землю. Небо тисне близько, повітря важке від обіцянки дощу, що чекає одразу за обрієм. У цій паузі світ висить між завершенням і поверненням, так само як руки на карті вагаються над останнім вузлом кола.
Ви можете закласти гілочку дикої трави між сторінками книжки, перш ніж вийти з дому. Ви можете залатати лікоть старої куртки при кухонній лампі, пришиваючи латку терплячими стібками. Ви можете промити маслини в прохолодній воді, готуючи їх до вечірнього столу, або стерти багно з чобіт, перш ніж ступити в тишу дому. Пагорби за Мессіною, живопліт Пікардії, бляшанка на столі і хвіртка, зупинена лопатою, лишаються в тому самому проміжку: вінок майже зав’язаний, жнива майже зібрані, коло ще відкрите з одного боку. Польова куртка на гілці, шолом у тіні, шарф на вішаку і багно на чоботях тримають цю паузу разом із вами, поки останній вузол іще не зав’язано.
Щасливий колір сьогодні — каламутний оливковий.
Lucky Color: OliveDrab — #6B8E23Вінок, зав’язаний наполовину, жнива, лишені в чеканні, світ, іще не зовсім закритий.