Є ніч, довго пам’ятна, коли небо розколоте одним спалахом, і вежа стоїть самотньо на своїй висоті. Кам’яні блоки, добуті з давніх схилів, трималися проти століть погоди й війни, але сьогодні ввечері інакше. Грім трясе землю. Блискавка скидає корону з найвищої бійниці, рве стіни, посилаючи уламки вниз на виступ унизу. Те, що тримали всередині — таємниці, гординю, вразливе серце — виливається в холодну, незахищену темряву.
Цієї ночі земля навколо вежі — простір сланцю, хребет, де шахтарі колись копали покрівельну черепицю й камені для туші, де руки працювали на світанку, а вітер вишкрібав оголену скелю дочиста. Під вежею земля всіяна відколотими уламками, як черепки зламаної обіцянки. Знаряддя шахтарів спираються на схил: долото, залишене біля напіврозколотого шматка, молоток, темний від пам’яті праці, брусок, згладжений дбайливими руками. Обвал відлунює давній промисел, бо кожен сланцевий дах колись підіймали із землі з ризиком і рішучістю, так само як вежу збудували на вірі, що щось може встояти проти бурі.
Деінде, на кухонному столі в далекому місті, письменниця ставить кухоль на сланцеву підставку і слухає, як дощ стукає у вікно. Вона думає про гірський кар’єр, про чоловіків і жінок, що йшли додому в сутінках із пилом у волоссі. На її столі ніж для листів лежить біля стосу ненаписаних нотаток, ручка вирізьблена з того самого каменю, що й стіни вежі. Вона повертає його на долоні, відчуваючи прохолодну, рівну вагу — нагадування, що речі, сформовані тиском, надійні, хоч і не незламні. Дахи міста, захищені черепицею внапуск, чекають крізь бурю. Під ними люди збираються навколо вогнищ, мішають горщики, запалюють свічки, шепочуть історії потрясіння й оновлення.
Коли блискавка розтинає ніч, мандрівники ховаються під сланцевим виступом уздовж старої дороги. Повітря заряджене; перші важкі краплі падають, відскакуючи від уступу. Мандрівники притискають долоні до охололого каменю, їхні обличчя на мить освітлені лютим блиском неба. Вони знають, що уступи гори є і притулком, і оголенням, що сила каменю доведена тим, що він витримує. Після того світ пахне дощем і розчавленими лишайниками. Жива скеля вбирає воду повільно й терпляче.
Сьогодні людина може розчистити клаптик землі у своєму саду, викладаючи пласкі річкові камені стежкою, пам’ятаючи кар’єри й будівничих. Можна написати листа на гладкій поверхні, даючи перу рухатися рівно, ніби вигравіюючи послання в чомусь тривкому. Бурхливого вечора поставте чайник на підставку, добуту зі старих гір, і слухайте дощ, поки дах тримається. Вийдіть надвір після зливи і зберіть дрібні камені з узбіччя — жменю нагадувань, що те, що падає, можна зібрати знову.
Щасливий колір сьогодні — сланцевий сірий.
Lucky Color: SlateGray — #708090Витримайте погоду; нехай те, що було сховане, дихає.