Терези на столі вже не в парі: один бік тримає вагу зернят граната, розколотих і розсипаних, інший лишений голим. Стілець за лавою сидить порожній, зношене шкіряне сидіння, його тепло зблякло, бо ніхто не приходить його зайняти. Книга стоїть відкрита, охайні стовпці неторкані, кожна цифра чекає руки, що вагається або її зовсім бракує. Ця зала рівноваги мовчить, крім м’якого дрейфу пилу над глиняною мискою, якою колись мішали землю і пігмент, рештки тепер сухі, як старий газетний папір.
Колись у краях Декану і Малви торговці прибували з мішками кіноварі і оберемками сандалу, зупиняючись під прохолодними навісами базару. Вони мололи мінерали на порошок, вмішуючи їх у віск для запечатування договорів і в пасту, щоб позначати одвірки на святах. Уранці, коли мусонні вітри проносилися, повітря густішало, і сільські стежки темніли багнистими смугами, їхні лінії перетиналися, як нерозв’язані оповіді кожного відсутнього свідка. Судові писарі визнавали силу каменів для печаток, обіцянку неторканої присяги, але коли старший був у від’їзді, у довгій, непевній прощі, віск лишали невідтиснутим, і листи чекали суду, який не прибуде.
Під цими хмарними небесами дахи домів, криті теракотою, блищали вечірнім дощем. Селяни заносили кошики плодів із дерев тамаринда, їхні товсті шкірки плямисті від нічної бурі. На кухні горщик для готування кипів над повільним вогнем, його залізний вінчик позначений роками вжитку, всередині томилася терпкість сочевиці і м’якоть коріння, взятого з розбитого поля. Вогнище нагадувало відсутнім, що справедливість є не лише указом, а щоденною необхідністю: ділити останнє зерно, пам’ятати, які руки сіяли і які руки жали.
У прохолодній тіні старе бавовняне сарі висіло на мотузці, вишите візерунками далеких міст — ромби і пелюстки, зшиті в сезони миру. Край одягу ніс привид вохряного пігменту, прокреслений дбайливою рукою в давно минулу осінь. Саме тут, під таким одягом, старші оповідали історії втрачених поселень: про тих, хто пішов блукати, перш ніж могли скликати суд, про черепки, викопані без оповіді, крім перерваного торгу. У тиші повітря тримало запах цегляного пилу, вологий і гострий після дощу, нагадування про речі, лишені нерозв’язаними.
Сьогодні можна дістати глиняну миску і наповнити її водою, даючи їй улягтися на порозі як знак запрошення. Можна запечатати листа воском, навіть якщо немає негайної відповіді, просто щоб ушанувати рух рішення. Томіть коренеплоди повільно, у старому горщику, наче годуєте тих, хто не може прийти додому. Або повісьте ткане полотно надворі, щоб зловити вітер, дозволяючи будь-якій звістці дрейфувати туди, де вона потрібна.
Щасливий колір сьогодні — земляний червоний.
Lucky Color: IndianRed — #CD5C5CНехай він проведе відсутніх додому або дасть вагу вашим рішенням, що чекають.