Вона сидить між колонами, що колись мали позначати рівні межі правого і неправого, але крісло незайняте, терези залишені на столі, нахиляючись у бік, де є лише відсутня вага. На міській площі будівля суду піднімається з давніх плит, її вапняковий фасад зношений сезонами мжички і пам’яттю дебатів, проведених під хмарним небом. Навіть горгулья, що сидить над арковими дверима, вирізьблена зі суворими, сліпими очима, наглядає за провадженнями, які тепер відлунюють порожньою формальністю, бо місце магістрата сидить порожнє.
Письмо протоколу триває, папери передають від писаря до писаря, фонтанні пера шкребуть уздовж реєстру. Але серця справи бракує: свідок, який мав говорити, загубився на вулицях, потемнілих від дощу, його путь проковтнула імла, що осідає на дахах, мочачи ребристий сланець угорі. Ці старі плитки, виламані з гірських жил і сформовані звиклими руками, творять клаптикову ковдру містом; вони ховають доми від похмурої мжички, ведучи воду в ринви, що біжать уздовж кожного карниза. Дахи приглушені і гідні, носять шрами багатьох зим, практична корона для домів унизу.
За містом кам’яні кар’єри лежать на краю лісу, наповнені тишею праці, що зупинилася. Тут покоління вирубували блоки із землі, складаючи їх для домів, клунь і сходів, що ведуть угору до будівлі суду. Знаряддя каменярів лишаються позаду: молотки і долота залишені там, де закінчилася денна праця, їхні ручки вологі від затяжної імли. Кожне знаряддя тримає оповідь зусилля, але без рук, щоб ними володіти, мета байдикує в холодному повітрі.
На кухні ранковий хліб спочиває на стільниці, його шкоринка охолола, наче під дахом із давнього сланцю. Пара піднімається з надщербленого кухля у вікні, де хтось колись дивився, чи не повернеться постать, крізь повільний струмок дощу. Чайник сидить біля складеної серветки, невживаний, чекаючи гостя, який не прибув. На підвіконні листя лаванди в горщику вкрите краплями конденсату, рослина вбирає тьмяний день, тихо процвітаючи терплячим корінням.
Надворі полуденна погода є тишею мжички, ні буря, ні спокій, імла чіпляється до пальт і парасоль, коли люди поспішають повз сходи будівлі суду. Книги законів лежать стосом на лаві в сінях, їхні корінці носять пам’ять ладу, поки провадження всередині дрейфують далі від розв’язання, закручені навколо бракуючого свідчення, відсутнього наміру. Дощ триває, рівний і м’який, наче зберігаючи нахил терезів, запрошуючи поміркувати про те, що лишилося несказаним.
Щоб зустріти цей день, можна зупинитися покласти руку на прохолодний камінь свого порога, перш ніж вийти; зав’язати шнурки біля вікна, дивлячись, як дахи збирають мжичку; написати листа на цупкому папері, поставивши його біля чайника як запрошення, що ще відкрите; або відполірувати улюблене знаряддя, навіть якщо сьогодні немає праці, шануючи працю, якій ще бути.
Щасливий колір сьогодні — сланцевий сірий.
Lucky Color: SlateGray — #708090Зала суду чекає свого свідка; дахи тримають дощ.