На прямій карті сад Імператриці блищить плодом, що дозріває, пшениця гнеться важко на краю кам’яної стежки, і чути слабкий звук бджіл, що прочісують цвіт. Але перевернута, її поля вислизають із рук: стебла лишені сохнути, яблука саду пом’яті на землі. Вербовий кошик, колись повний хліба й солодкого варення, сидить порожній на пошрамованому столі. Жнива зібрав вітер і розкидали ворони.
Давно пастухи в Анатолії дивилися за вівцями вздовж річкових берегів, тупаючи чоботами в прохолодному пилу біля глиняних печей. Самі печі, банясті й шорсткі, були збудовані з наносної глини, що вистилала край води, сформовані руками, тепер забутими. Після того як кукурудза не вдалася однієї весни, родини притискали долоні до згасаючого тепла цих печей, сподіваючись на ще одну хлібину з останньої жмені ячменю. Це був час обтяженої обіцянки: прихисток відчувався близько, але не втішно. На їхніх кухнях дочки витягали мішки сочевиці й старих коренеплодів, шкірка картоплі зморщена й м’яка, а банки торішніх слив згусли у варення, що ледь смакувало дощем. Бенкету не було — лише пам’ять про те, що могло бути.
На краю цих сіл розходилася дика троянда. Її стебла росли сплутані крізь покинуті паркани, обвиваючи залізні знаряддя, напівзакопані в землю. Кожної весни пелюстки падали на незораний город і осідали серед опалого листя. Навіть коли поля лежали в спокої, ці збляклі квіти чіплялися за пам’ять кращої погоди. Поруч фартух торговки висів на кілку біля холодного вогнища, заплямований борошном і позначений сонцем і роками. У тихіші часи вона вдягла б його, щоб нести дари з ринку — клин сиру, жменю сушених фіг, — але тепер він чекав, наче на справу, яка так і не прийшла.
У північних містах старі глинобитні хати тримають обрій, стіни збудовані з суміші соломи, багна й овечої вовни. Під час сильних дощів дах, що колись ховав сміх, відчувається обтяжливим — вага, що тисне вниз, замикаючи дим і холод усередині. Сад, лишений без обрізання, кидає тіні через кам’яну криницю, і запах землі після бурі лишається, як старий жаль. На підвіконні побита глиняна кружка сидить забута біля скоринки хліба, якого так і не з’їли.
Та навіть тут є рух. Хтось, ставши навколішки в саду, збирає опалі плоди шипшини на чай і варить їх повільно, коли спадають сутінки. Тісто на хліб можна сформувати і лишити підніматися біля того самого вогнища, що колись охололо, запах іде тихими кімнатами. Листа, дбайливо написаного, можна вкласти в кишеню фартуха, перш ніж вирушити відвідати сусіда. Залізні садові вила, іржаві, але міцні, можна знову підняти, щоб перевернути ґрунт, хоча б для чебрецю й цибулі-шніту вздовж стежки.
Щасливий колір сьогодні — трояндовий брунатний.
Lucky Color: RosyBrown — #BC8F8FОбіцянка весни тихіша, але вона тримається.